Осінній ярмарок

Історична довідка

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Неповторний колорит і національна самобутність справжніх українських ярмарок була осередком суспільного життя народу з давніх-давен. Історія їх виникнення пов'язана з розвитком суспільства, з часами початку загального поділу паці і виділення окремих вузькоспеціалізованих виробництв. Не можливо впевнено сказати, коли саме ярмарки відділилися від звичайного торгу і в яких країнах це відбулося вперше, але сталося це ще за часів Стародавньої Греції. Відомо, що слово походить з німецької мови і означає щорічний періодичний базар. Ярмарки (від. нім. Jahrmarkt, букв. — щорічний торг) — торги, що регулярно відбуваються у визначений час у певному місці, на які з'їжджаються люди для продажу та купівлі товарів, укладання торгових угод.До нас ярмарки, як окремий різновид торгів, прийшли десь у 16 столітті і одразу набули широкого розповсюдження.

Традиції

Приурочувались ярмарки переважно до православних релігійних свят, на Правобережжі — іноді православних і католицьких в одному місті, як в Акополі — на св. Петра «руського» 27 січня і на св. Антонія Падуанського, 13 червня. Однак у самі свята торгівля, як правило, заборонялась, як зазначається «за стародавнім звичаєм». Були ярмарки кількаденні, були й такі, що тривали кілька тижнів. Господарі таких міст дбали про наближення до своїх маєтків ринків збуту сільськогосподарської продукції і про піднесення прибутків від місцевих торжищ, осінніх ярмарків. Особлива атмосфера піднесення панувала на «красних торгах» напередодні Різдва та Великодня, де продавалися товари святкового асортименту і мануфактурні та галантерейні вироби, тканини, одяг, інший «красний товар», значною мірою зарубіжний. Торговці на ярмарках поділялися на певні категорії. "Гуртівниками" називали оптових торговців, а "перекупнями" - дрібних крамарів. Не велася торгівля і без метушливих "перекупок" та "перепродух", баб-"сидух". Не могли обійтися села без "фурщиків" - володарів возів-"фур", яким доручали продаж своїх виробів. "Щетинники" - торговців дрібним крамом. "Прасолами" називали торговців переважно рибою і сіллю. Вони також були відомі як скупники однорідних предметів, що у великій могли принести торговцю деякий прибуток. Прасолів цікавили пух, перо, кінський волос, віск, насіння. На Україні як сам цей промисел, так і прасольський товар називали подекуди "шибайним". Мандрівних же торговців-"'прасолів" іменували "ходебщиками" (ці сердеги носили за спиною "хожай" - великий мішок). Підторжжям" називали торгівлю напередодні базарного дня, "розторжжям", "розбазар'ям" - завершення ярмарку. Гомінкий ярмарок у багатьох місцевостях був відомий як "товчок" ("точок"), "товкучий базар". Продавали і купували на ярмарках кіз, баранів, волів, корів, коней. До речі, найбільший на Україні Хрещенський ярмарок у Харкові розпочинався саме кінним торгом. Продавців коней називали "баришниками", а тих, хто їх обмінював, - "менджунами". Продаж худоби та деякого іншого товару нерідко відбувався "на пропало" і "по-свідомому". У першому випадку товар не міг бути повернутим продавцеві, а тому і цінувався дешевше. У другому - покупець, заплативши дорожче, мав право за певних обставин повернути товар і забрати гроші. Щоб цього не сталося, покупець, звичайно, повинен був з усіх боків прискіпливо оглянути те, що він збирався придбати. Недаремно на заході України торгівлю подекуди називали "гляданкою". Відносини між продавцем і покупцем регулювалися неписаними торговими правилами. І серед продавців, і серед покупців було чимало ображених, незадоволених торгом. Та в ньому, як відомо, нема гніву – гнівалася баба на торг, а торг того не знав.

Етапи розвитку

З 16 ст. почали приїжджати в Україну купці з великих міст Середньої і Західної Європи - доставляли вишукані прикраси, ювелірні вироби і предмети побуту, а купували шкіру, роги, вовну, зерно, сало, мед. І на Українських землях почали виникати малі ярмарки в середніх і великих містах. Тут продавали і купували худобу, одяг, взуття, хатні речі, продукти та інше. Найбагатшими були осінні торги, а також ярмарки перед великими святами.

В 17ст. вже кожному українському місту i містечку при заснуванні надавалося право на один-три ярмарки на рік. Розвиток ярмаркової дiяльностi свідчить про відокремлення промислово-торговельної дiяльностi від землеробства. З іншого боку, активна реміснича й торговельна дiяльнiсть, безсумнівно, сприяла розвитку українських міст.В кінці ХVІІ — другій половині ХVІІІ ст. торгівлею займалися міщани, козаки, старшина і окремі селяни. Внутрішня торгівля зосереджувалась по містах, де були крамниці й «торгові ряди», та по великих селах, де були «торги» в неділю.
У ХVІІІ ст. поширились кількаденні ярмарки, на які приїжджали купці з-за кордону. Найбільше значення мали ярмарки в Переяславі й Полтаві.
Революційне ХІХ століття принесло на українські землі радикальні зміни усіх сфер життя — і економічної, і політичної, і суспільної. Але всі вони якнайменше торкнулись саме ярмарків. Як свідчать тогочасні джерела, ярмарки продовжують існувати і бути потрібними для людей. Розвивається промисловість, будуються залізниці. Торгівля децентралізується, майже в кожному селі з’являються торгові лавки. Але ні вони самі, ні їх фабрично-заводський асортимент не спроможні повністю задовольнити потреби зокрема сільського населення. Тому ярмарки не лише не занепадають, а кількість їх постійно зростає.Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави. З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій та підприємств — торгових та виробників не лише з Полтавщини, але й з багатьох інших областей України, з-за кордону. Багато людей приїздило в Сорочинці щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час, речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов ні для учасників ні для гостей.
Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму, ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем і для тих і для інших. А сам ярмарок, ніби жива істота, терпів і чекав, коли ж, врешті, з'являться люди, яким він буде небайдужим і які захочуть повернути його до життя. І дочекався…

Сорочинський ярмарок

Сьогодні, на початку ХХІ століття, найвідомішим не лише на Полтавщині, але і в Україні, і в світі є Сорочинський ярмарок, який проводиться у селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Два століття тому — нічим не примітний, один з багатьох. Але саме він став головним героєм одноіменного безсмертного літературного твору великого письменника М. В. Гоголя і, таким чином, теж здобув собі безсмертя. Нелегкою була його доля: на початку ХХ століття — занепад, в 1966 році — відновлення, на початку 90-х років ХХ століття — знову занепад. Його нове сучасне відродження почалося в 1999 році, коли ярмарок нарешті одержав справжнього дбайливого господаря — керівника проекту Свищеву Світлану, вмілих, небайдужих, захоплених ярмарком організаторів — ТОВ «Сорочинський ярмарок» і нове ім’я — Національний. Гості свята можуть купити тут вироби народного промислу, сучасні промислові товари, продукти харчування. У шинках можна спробувати страви традиційної української кухні. Особливий колорит ярмарку надають вдягнуті у національний одяг продавці, ремісники, актори. Тут можна зустріти улюблених гоголівських персонажів і навіть самого письменника. У Великих Сорочинцях було відкрито Музей М.В. Гоголя.

Сьогодні ярмарок - це більше, ніж місце, де можна щось купити або продати. Це феєрія українського колориту, це свято української душі, захоплюючий спектакль під вікритим небом, де важко розібратися, де глядач, а де артист. Сорочинський ярмарок знає і любить кожен українець, відвідує цілий світ, він щороку стає все кращим і змістовнішим, і це додає впевненості у тому, що ярмаркова історія України буде ще дуже довгою.

Висновки

Гортаючи сторінки історичних і літературних джерел, довідуємося про надзвичайну любов народу до ярмарок, до самого процесу торгівлі. Обряди, повір'я, прикмети захоплюють нас своєю національною неповторністю і змушують відчути той ні на що інше не схожий дух українсьного народу.

Економічним же підґрунтям поширення ярмаркового руху на території України була необхідність в обміні товарами як загального вжитку, так і специфічного використання (проводилися навіть тематичні ярмарки). Ярмарки багато в чому впливали на розвиток економіки як окремих районів так і загалом держави, створивши надійну опору подальшому розвитку товарно-грошових відносин. Традиційні регіональні ярмарки з чумацькими мажами, рядами возів та скринь, кобзарями та лірниками – це вже історія. Проте колорит велелюдного базару, ярмаркова атмосфера зберігаються у наших містах і селах і сьогодні. Народні майстри продають свої вироби на ярмарках; щороку відбуваються ярмарки у Великих Сорочинцях (останній тиждень серпня). Гарною традицією стало ярмаркування у День Києва на Андріївському узвозі; Покровський ярмарок у м.Запоріжжя. У 2012 році в м.Вільнянськ Запорізької області було вперше проведено ярмарку, на яку зібралися земляки всього району. Ярмарки відбуваються і в інших містах – з нагоди міських і державних свят. Музей народної архітектури та побуту України (м. Київ) скликає народних майстрів на ярмарок двічі на рік – першої суботи-неділі травня і вересня. Такі свята є дуже важливими для збереження і розвитку традиційних ремесел. В наш час ярмарки вже не є пересічним явищем і проводяться як дань минувшині, але настрій і атмосфера, що панують на них не зникне, доки існує український народ, а діти шанують традиції своїх батьків.